Чужі - рідні
На одній з видач продуктових наборів, БФ "Карітас Бердичів УГКЦ'' познайомився із сім'єю, яку об'єднала війна.
«Бабушка молодець. В неї подпольне ім'я в селі : Генерал.» - саме так описують Капійнос Ольгу Іванівну, котра має вже 72 роки.
Все життя пропрацювала дояркою. З народження проживала в селі Нова Олександрівка, Бериславського району.
«Хороше село в нас, хороші люди. На березі Каховського водосховища.
Наше село було захоплене з 25 квітня.» - коментує бабуся Оля.
«Ми приїхали до вас 22 березня. З усіх сіл Херсонщини зганяли людей, які жили в степах в глуб Херсонщини, на межі з Дніпропетровською областю. Зганяли в це село біля річки, для того щоб створити живий щит з людей. Щоб наші ЗСУ не робили наступальних дій та не обстрілбвали.
Таким чином, бо вони були через воду, вони зігнали всіх "бажаючих", це вони так називали " бажаючих" вивезти або на Маріуполь на автобусах, або дозволяли тільки туди, в ці села Нова Олександрівка, Михайлівка, Нова Балка, Гаврилівчка і Дудчани. Вони всі були по берегу. А потім через деякий час вони оголосили, що якщо буде наступальна дія зі сторони України, вони відкриють вогонь з градів, з усіх своїх снарядів по людям, які були розселені в садочки і вільні місця по хатах.
В цей день, як ми приїхали познайомились з бабусею. Ми самі з Херсона.» - описує моменти із окупації Тетяна Шевстусьова, мама Варвари. Яскравої дівчинки патріотки.
Уривки з інтерв'ю:
«В бабушки зброя»
«В біді пізнаються люди»
«В нас не було нічого, виживали тільки завдяки бабушкіним запасам, її козі, картоплі, закаткам.»
«Моліться і Бог вам поможе»
«Було таке, що дитина два тижня не брала хліба до рота і просила не цукерки, а приходила і казала: " Папа, Я хочу хліба".»
«Хто не прийде - розстріл. В кого після 5 вечора світло у вікні - розстріл.»
Прослухати інтерв'ю та розповідь про те як виживали в окупації, про те як виїжджали звідти можна тут:
Через війну чужі люди стали рідні. Сім'я Шевстусьових спільно з бабусею Ольгою зараз проживають в місті Хмільник.